Харків для Людмили Гурченко був не просто точкою на мапі — це було місто, яке загартувало її характер, навчило виживати, мріяти й не здаватися.


Харків для Людмили Гурченко був не просто точкою на мапі — це було місто, яке загартувало її характер, навчило виживати, мріяти й не здаватися.

Михайло Жонін — актор, якого впізнають з першого кадру, але за екранною впевненістю ховається значно складніша та живіша історія.

Юрій Фальоса — це ім’я добре знайоме тим, хто пам’ятає початок кар’єри Ані Лорак і формування українського шоу-бізнесу 1990–2000-х.

У 90-х її голос звучав звідусіль — з телевізорів, радіоприймачів і касетних магнітофонів. Її пісні знали всі, афіші зберігали «на пам’ять», а концерти збирали повні зали. Лілія Сандулесу була не просто популярною — вона стала символом цілої музичної епохи.

Історія Сніжани Єгорової — це приклад стрімкого і болісного падіння публічної людини, яка колись була обличчям українського телебачення, а згодом перетворилася на символ зради власної країни.

Ектор Хіменес-Браво — ім’я, яке в Україні давно асоціюється не лише з вишуканою кухнею, а й з телебаченням.

ЗУК — це не різке танго і не запальна румба. У зуку є інша магія — тонка, майже невловима, глибоко чуттєва.

Наші селебріті охоче зізнаються у косметичних втручаннях до яких вони вдаються заради краси та молодості, але значно рідше говорять про помилки, страхи й розчарування, що нерідко приховуються за ідеальними селфі.

2025-й ніби й не поспішав дивувати, та все ж зумів і потішити, і здивувати. Це був рік теплих моментів, яскравих прем’єр і гучних новин, але водночас — рік втрат, який забрав багатьох, чиї імена знали мільйони.

Її Баба з «Села дурнів» — персонаж, що давно став народним мемом ще до того, як меми стали модними.

Як американська модель стала українською душею і чому ця історія кохання досі триває вже більше двох десятиліть?

Андрій Данилко — людина-парадокс, артист, який одночасно всім відомий і майже невідомий.