Іноді доля ніби пише сценарій ще до того, як людина робить свій перший крок. Так без сумніву можна описати життєвий шлях Катерини Степанкової — улюбленої доньки легендарної актриси Ади Роговцевої.
Ада Роговцева завжди обожнювала свою професію, тому продовжувала виступати навіть під час вагітності. Тож жартома кажуть: перші оплески Катерина «почула» ще до того, як з’явилася на світ. А вже у п’ять років дівчинка сама вперше вийшла на сцену. Її дебют був яскравим: маленька Катя зіграла Лесю Українку у дитячому віці. Вона блискуче читала вірші, які поетеса написала, коли їй було всього дев’ять.
Але, попри раннє занурення у театральний світ, Катерина згодом обрала зовсім інший шлях. Після школи вона вступила до Київського університету імені Тараса Шевченка. Спеціальність — філолог. Можливо, саме любов до слова та тексту і стала тією базою, яка згодом допомогла їй у режисурі.
На початку 90-х Катерина разом із чоловіком переїхала до Ізраїлю. Саме в цей період у неї народився син Олексій. Це також був час пошуків, змін та переосмислення себе. У 1993 році Катерина повернулася додому й вступила до театрального інституту імені Карпенка-Карого. Як виявилося, внутрішній зв’язок із Україною і театром був сильнішим за будь-які сумніви.
З цього моменту її життя остаточно повернулося у творче русло. Вона працювала на сцені, шукала свій стиль, свій голос. Згодом доля привела її до Москви, у театр Романа Віктюка. Там вона розвивалася не тільки професійно, а й знайшла нове кохання. У другому шлюбі з актором Олексієм Скляренко народився другий син Матвій.
Та, попри професійні можливості за кордоном, у 2012 році Катерина покинула театр у Москві та повернулася додому. Це рішення було не просто зміною географії — радше внутрішнім вибором, пов’язаним із цінностями та корінням.
Сьогодні Катерині Степанковій 53. Вона працює режисеркою в театрі «Сузір’я», де створює оригінальні вистави, якими захоплюються тисячі глядачів. Її роботи — це не просто історії зі сцени, а чесні розмови про життя, втрати й надію. Бо за останні роки вона пережила багато болісніх переживань. Її чоловік і син нині служать у Збройних силах України. Щодня Катерина живе в очікуванні новин із фронту. Разом із мамою вона активно займається волонтерством. Вона не просто допомагає. Вона сама організовує, збирає, підтримує. Катерина створила власний волонтерський центр, через який проходить допомога для військових. Для неї це не просто публічна діяльність, а частина життя, така ж важлива, як і театр.
