Микола Яковченко — це ім’я пам’ятають всі, хто виріс на старому радянському кіно. Цей актор умів викликати щиру посмішку, ледь з’явившись на екрані. Та за кадром життя Миколи Федоровича було зовсім не веселим. У житті він був не таким смішним. Часто мовчазний, задумливий і навіть сумний. За маскою яскравого коміка ховалася глибока, майже шекспірівська драма.
Народився Микола Яковченко у Прилуках на Чернігівщині. Ще змалку він мав рідкісний талант — розсмішити будь-кого буквально одним поглядом. Згодом театр став його пристрастю. Спочатку він виступав на скромних аматорських підмостках. Та хлопець швидко звернув на себе увагу, і згодом його запросили до столичного Театру імені Івана Франка, де він прослужив майже пів століття й став справжньою легендою. І що цікаво: професійної акторської освіти у нього не було.
Кінематограф актор відкрив для себе вже у зрілому віці. Дивакуватий чаклун Пацюк, до якого вареники самі стрибали у рот, добродушний товариш Лопата з «Королеви бензоколонки» — його обличчя стало рідним для мільйонів глядачів. Проте справжнім тріумфом для нього стала роль батька Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями». Парадоксально, але актор, який зіграв у понад шістдесяти картинах, майже ніколи не отримував головних ролей.
Відомий режисер Сергій Параджанов захоплено називав Яковченка українським Чарлі Чапліном. І це було не перебільшенням. У його грі було щось магічне. Одним рухом брів актор міг зробити сцену незабутньою. Глядачі обожнювали Миколу Федоровича за простоту та щирість. Коли він йшов вулицями Києва разом зі своїм песиком на прізвисько Фанфан, перехожі розпливалися в посмішках.
Та особисте життя актора було непростим. Він дуже любив свою дружину Тетяну, і після її смерті ніби згас. Близькі говорили, що Яковченко страшенно сумував за нею. Попри популярність, грошей в актора майже не було. Особливо трагічним став останній день його життя.
У вересні 1974 року акторові раптово стало зле. Карета швидкої допомоги довго кружляла міськими дорогами, оскільки лікарі ніяк не могли узгодити, до якого медичного закладу госпіталізувати відомого пацієнта. Дорогоцінні хвилини, які могли врятувати життя актору, були втрачені, і звичайний апендицит перетворився на смертельно небезпечний перитоніт.
Навіть на порозі смерті, відчуваючи страшний біль, Яковченко залишався артистом. Коли його везли до операційної, він помітив заплаканих медсестер і тихо пожартував: «Не плачте… Клоун виходить на манеж». Ці слова стали останніми у його житті. Під час операції серце актора зупинилося.
Поховали Микола Яковченко на Байковому кладовищі в Києві — місті, яке він любив усім серцем. Сьогодні він спочиває на затишній алеї поруч із найріднішими людьми: коханою донькою Юноною та зятем Володимиром. Його могила виглядає стримано: чорний граніт, жодної розкоші чи пафосу.
Advertisements