Величний гетьман, суворий батько із класичної драми чи просто мудрий сусід — Богдан Ступка вмів перевтілюватися так, що здавалося, ніби він володів магією спиняти час перед глядачами, щоразу залишаючи на екрані щось більше, ніж просто образ. Саме тому його ім’я назавжди стало частиною історії українського кінематографа. Проте навіть найяскравіші постаті стикаються з людською крихкістю. Влітку 2012 року актор пішов із життя. Його смерть стала болючою подією не лише для колег і близьких, а й для тисяч українців, які багато років стежили за творчістю актора.
Останні місяці життя
Про стан свого здоров’я Ступка говорив небагато. Актор не любив зайвої уваги до особистих переживань. Тож підступна недуга, виявлена надто пізно, виснажувала сили титана протягом багатьох місяців.
На початку 2012 року лікарі діагностували в актора важке онкологічне захворювання. Хвороба швидко прогресувала, а стан артиста невблаганно погіршувався. Останні місяці Ступка провів під наглядом медиків у київській лікарні «Феофанія». На жаль, 22 липня серце актора зупинилося. Причиною смерті став серцевий напад, який стався на тлі тяжкої онкологічної хвороби. Проте він до кінця зберігав дивовижну внутрішню гідність.
Так Україна проводжала легенду
Прощання з актором відбулося 24 липня в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Саме з цим театром була пов’язана значна частина його життя. Цей день перетворився на справжнє народне паломництво. Люди не стримували сліз, несли квіти й приходили, щоб востаннє попрощатися з людиною, яку вони сприймали як символ цілої епохи української культури.
Свій вічний спокій Богдан Ступка знайшов на легендарному Байковому кладовищі. Поруч із ним спочиває чимало відомих діячів науки та мистецтва.
Пам’ятник, який говорить без слів
Через кілька років після смерті актора на його могилі з’явився незвичайний пам’ятник. Якщо ви сьогодні завітаєте на центральну алею цвинтаря, то не побачите холодного мармурового погруддя чи традиційної плити. Одеський скульптор Михайло Рева створив щось дивовижне — велетенське бронзове коріння дерева, яке виривається з глибини чорного граніту, підіймається вгору й поступово спрямовується до неба.
У цьому задумі є особливий символізм. Коріння нагадує про походження людини, її зв’язок із рідною землею та культурою. Ступка ніколи не був відірваною від реальності «зіркою» в сучасному розумінні. А напрямок угору можна сприймати як продовження життя вже в іншій формі — через пам’ять, яка залишається після митця. Отже, це не пам’ятник смерті — це гімн незнищенній силі творчості. Богдан Ступка залишив по собі величезну творчу спадщину, власний неповторний акторський почерк і цілу школу майстерності.
