Поняття «провини вцілілого» не є чимось новим для світу. Психотерапевти уже давно і дуже добре знайомі з цим синдромом, оскільки вони безпосередньо є тими фахівцями, що допомагають людям впоратися з такою ментальною проблемою. Проте зараз в Україні цей діагноз буквально вийшов із особистих чатів та лікарських кабінетів у всі можливі соцмережі та публічні обговорення. Так сталося, бо в один момент на «провину вцілілого» занедужала більша половина країни. Раптово війна підвела до психологічної прірви тисячі людей, які фізично від неї врятувалися, однак морально продовжують перебувати під обстрілами власного «я». Оскільки мало хто зараз має змогу відвідати психотерапевта аби якось поговорити про свій стан, то спробуємо стисло пояснити основні його аспекти. То ж, що таке «провина вцілілого», як її ідентифікувати та як побороти — читайте далі.
Що таке «провина вцілілого»?
Синдром «провини вцілілого» — це вид безперервної провини, яку відчуває людина, що успішно пережила певну травматичну подію (вижила під час війни, нападу, терористичного акту, подолала рак, пережила катастрофу тощо). Аналогічне відчуття може так само виникати і у тих, кому вдалося свідомо чи випадково уникнути якоїсь ситуації, що несла пряму загрозу життю та здоров’ю. Обов’язковим аспектом при цьому є певна кількість жертв травматичної події. Тобто, якщо ви чудом встигли пробігти пішохідний перехід перед неадекватним водієм і таким чином врятувались від ДТП, то жодної «провини вцілілого» не буде, а от якщо спізнились на літак, який розбився із багатьма пасажирами на борту, то вона цілком можлива. Тобто «провина вцілілого» – типовий наслідок виживання після жахливих подій та обставин, які неможливо забути.
Як це відбувається?
Розглянемо ситуацію на прикладі війни в Україні. Зараз наша країна переживає безпрецедентні за усі 30 років незалежності акти терору проти цивільного населення, які вже багато днів не припиняються і щоразу шокують новими випадками. Уже більше двох тижнів український народ перебуває у постійному страху та стресі споглядаючи, як усе, що так довго будували, що оберігали та любили стає руїнами. Рахунок загиблих, поранених і постраждалих пішов на тисячі.
У такій ситуації є багато цивільних громадян, хто тим чи іншим чином зміг уникнути театру бойових дій — живе у «спокійних» областях, або виїхав з небезпечної зони. Саме вони активно страждають на «провину вцілілого», оскільки їх життю немає загрози, у той час як інші виживають в умовах терору та гуманітарної катастрофи. Варто зазначити, що особливо гостро «провину вцілілого» переживають люди, котрі виїхали з «гарячих точок». Вони почуваються підлими зрадниками. Бо друзі, з якими ще нещодавно разом ходили на каву, тепер не мають достатньо їжі й води, ночують по підвалам та бояться вийти на вулицю, у той час коли ти у безпеці продовжуєш жити своє нормальне, рутинне життя. Це невимовно тисне на психіку і виникає безперервна вина.
У чому ж вина?
Свідомість цих людей як невгамовний прокурор стверджує: «Називаєш себе українцем/кою, то чому не страждаєш разом зі своїм народом, а ситно їсиш і спиш у теплому ліжку?». Вина відчувається у тому, що покинули домівки, зрадили друзів та/чи рідних, що боягузи і загалом негідні та погані люди. І вишенька на торті: що нічого не роблять та не заслуговують вижити. Але треба пам’ятати, що жодної вини в цьому випадку насправді не існує і не може бути.
Симптоматика «провини вцілілого»
- всі вищевказані думки та відчуття нав’язливого характеру;
- дратівливість, відчуття безпорадності;
- гнів на себе, що не прийняв/ла іншого рішення;
- страх, розгубленість, відсутність мотивації;
- соціальна пасивність та безперервні думки про війну;
- проблеми зі сном;
- головні болі;
- нудота або біль у животі;
Як з цим впоратися?
Насамперед варто усвідомити, що, по-перше, у цій війні немає вашої вини, відтак і відповідальності, а по-друге, ні ви самі, ні ваше перебування у небезпеці, ні страждання ні загибель жодним чином не вплинуть на хід подій. Це аксіоми. Далі робіть наступне:
- Дозвольте собі сумувати та переживати. Це абсолютно нормально, навіть якщо ви у безпеці. Війна — спільна біда для всього українського народу.
- Відверто поговоріть з людьми, хто відчуває ті ж самі емоції.
- Усвідомте, що кожен відповідає за себе і ті, хто лишилися самі так вирішили. Ви не можете ніяк нести за це відповідальність.
- Робіть все, що у ваших силах чи можливостях: волонтерте, донатьте гроші, допомагайте знайомим із евакуацією, працюйте, підтримуйте рідних. Навіть веселі та влучні меми і життєствердні, патріотичні пости у соцмережах стануть вкладом у зміцнення бойового духу оточуючих.
- Якщо ви не в силах позбутися цієї безпричинної вини, то прийміть її як факт і практикуйте самопрощення. Просто вибачте себе.
- Якщо відчуваєте, що не справляєтесь, то при найпершій можливості зверніться до психотерапевта
- Дотримуйтеся режиму сну, робіть дихальні вправи, пийте більше води та не сидіть в чотирьох стінах — гуляйте на дворі.
- Намагайтесь хоча б частково повернути собі всі маленькі радощі своєї довоєнної життєвої рутини. Це допоможе заземлитися і заспокоїтися.
- Знайте, що війна скінчиться. А коли Україна переможе, то кожен з нас буде їй потрібен. Чим більше цивільних українців залишиться в безпеці та вбереже своє життя і здоров’я, тим більше всі разом зможемо згуртуватись навколо лікування наших поранених захисників, відновлення нашої економіки та відбудові наших нових, прекрасних міст!
