Іноді життя обривається саме в той момент, коли, здається, все тільки починає складатися якнайкраще. Так сталося з улюбленцем мільйонів українців — Анатолієм Дяченком. Його обожнювали за щирість, почуття гумору та особливу теплоту, якої не навчишся в жодному театральному інституті. У той фатальний день він поспішав додому. Зателефонував дружині, пообіцяв почистити щуку та приготувати смачну вечерю. У цих словах не було нічого дивного. Звичайна обіцянка повернутися додому після довгого робочого дня. Але вона так і залишилася невиконаною…
Анатолій Дяченко народився у Києві в 1959 році. Його шлях у професію не був миттєвим злетом. Проте до успіху він йшов впевнено, бо точно знав, чого хоче від життя. Спочатку Дяченко навчався в театральному інституті імені Карпенка-Карого, потім служив у творчому колективі в армії. А згодом шукав себе в різних жанрах і форматах: від сценок-мініатюр до великих телевізійних проєктів.
Його справжній зірковий час настав після сорока років. Іронічний вираз обличчя з ледь помітною усмішкою, яка ніби казала: «Зараз буде щось цікаве», — таким його запам’ятали мільйони шанувальників. Колеги згадують Дяченка як людину просту й відкриту, без зайвого пафосу. Він завжди міг пожартувати й розрядити атмосферу в напружений момент.
Актор грав у кіно й на телебаченні, з’являвся у популярних фільмах і музичних проєктах, серед яких “Жіноча інтуїція”, “Вишневі ночі”, “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “За двома зайцями” та “Сорочинський ярмарок”. Але, мабуть, найбільше Дяченка любили за гумор. Він мав рідкісний дар — смішити людей легко й природно. Відома гумористична телепрограма «Золотий гусак» зробила його улюбленцем мільйонів. І це невипадково Це був той тип артиста, якому віриш без сумніву. І, що важливо, Дяченко завжди залишався собою і поза сценою.
На жаль, 13 липня 2005 року стало чорною датою для близьких і шанувальників артиста. Повертаючись із риболовлі разом із другом, Дяченко потрапив у страшну автотрощу неподалік від Києва. Втома, можливо, стала фатальним чинником. Усе сталося швидко — позашляховик Анатолія виїхав на зустрічну смугу, врізався у вантажівку і життя актора обірвалося. Відомо, що в останню мить Дяченко смикнув кермо праворуч і цим врятував життя своєму другові.
Йому було лише 46 років. Вік, коли актор тільки набирає справжню силу, коли попереду ще десятки ролей. Але час для нього зупинився значно раніше. Сьогодні могила Дяченка — це тихе місце, куди приходять шанувальники. Без гучних слів і пафосу вони залишають тут квіти й легкий сум. Адже Дяченко залишив по собі набато більше, ніж просто фільмографію.
