Війна прийшла в Україну. Вона прийшла у наші міста, села, вулиці, домівки раптово та безапеляційно заполонивши собою все, в тому числі й свідомість. Одного жахливого ранку країна прокинулась у новій реальності. Якою боротьбою не була б сповнена героїчна історія, скільки б воєнних фільмів не було переглянуто і таких же книг не прочитано, яку орду ми б не спостерігали на кордонах більше півроку, які воєнні експерти би що не казали та не пояснювали люди все одно не були готові зіткнутись зі стихією війни лицем до лиця. До такого просто не можливо підготуватися навіть враховуючи, що із 2014 війна буквально дихала нам у потилицю. Хай там як, але всі ці роки хоробрі українські воїни боронили більшу частину держави від того жаху.
Поки на полі бою боротьба йде за кожен сантиметр землі, то у голові кожного із нас триває власна битва. І ніби непомітно фізична лінія фронту перетікає у психологічну. Адже настрій, стійкість та мотивація людей є неймовірно важливим фактором, котрий безпосередньо впливає на хід війни та на хід історії відповідно.
Наприклад, згадаймо початок року, коли російська армія масовано нарощувала свої сили на наших кордонах, оточувала зі всіх можливих боків, бряцала зброєю, перекривала море та максимально нам погрожувала. Якби тоді український народ злякався, почав звертатися до влади з проханнями йти на всі поступки агресору «лиш би не було війни», панічно скуповував гречку, бензин й туалетний папір та масово виїжджав із країни, то у Скабєєвої був би відеоряд її мрії, а наша доля була б печальною. Міжнародні партнери не допомагали б Україні зброєю бачачи, що ми готові здатися, ну а Путін, не втративши жодного солдата радісно прислав би сюди своїх гінців з ультиматумами. Все це на багато років, а може і назавжди поховало б ідею вільної, суверенної, європейської України. Звісно ж, ми з вами знаємо, що це апріорі було неможливо, бо український народ — нескорений, завзятий, волелюбний, сильний, гідний і непереможний. Не на тих напали.
Зараз, коли бойові дії вже у розпалі противник безперервно веде проти народу України психологічну війну намагаючись демотивувати, дезорієнтувати, залякати та роз’єднати суспільство будь-яким способом, аби переломити ситуацію на свій бік. Поки він лише соромиться на весь світ і ламає об нас зуби, однак не варто недооцінювати кремлівських політтехнологів та пропагандистів. Слід бути завжди на сторожі, тримати удар та не піддаватися на жодні провокації.
Зараз ми усі проходимо період адаптації до війни як нової складової життя та поступово рухаємося по так званому «циклу змін настрою». Вже через кілька таких циклів психіка звикне і кожен із періодів не матиме такої гостроти відчуттів. Важливо знати, що критичними для ходу війни вважаються точки синхронізації, коли абсолютна більшість людей опиняється на одній з точок, позитивній чи негативній. Тож слід уважно відслідковувати свою особисту динаміку почуттів та не вдарятися у жодну з емоцій надто сильно та безапеляційно. Самоконтроль, спокій та холодний розум — ваші головні опори. Наприклад, ейфорія небезпечна відривом від реальності та завищеними очікуваннями, після чого може трапитися різкий відкат до депресії. Ну а депресія, як відомо, лише на руку ворогові.
Аби зберігати психологічну стійкість і рівновагу та адекватно реагувати на всі виклики слід дотримуватися кількох простих і важливих рекомендацій:
- Сон. За будь-якої нагоди намагайтеся нормально висипатися, навіть якщо для цього потрібно випити заспокійливе.
- Вода. Пийте достатньо, адже зневоднений організм значно гірше бореться зі стресом.
- Інформаційні паузи. Виділяйте собі певний час для прочитання новин, наприклад вранці, в обід і ввечері. Не порушуйте цей графік, адже постійне читання новин робить вас недієздатним у буденності, спричиняючи життя від новини до новини, між яких забуваєте про себе
- Не жалкуйте за матеріальним. Втрата звичного та дорогого травмує психіку. Саме тому противник так нещадно тероризує Україну нищенням будинків та інфраструктури, всього, що любили люди. Адже це підживлює тривогу, розпач і тисне морально. Намагайтеся відсторонитися якомога далі від цих думок. Все відбудуємо!
- Будуйте плани. «Що я зроблю після війни» повинно стати лейтмотивом кожного вашого дня. Мрійте, плануйте, розраховуйте, обмірковуйте маленькі деталі. Все це поверне ваш мозок на рейки конструктиву та самопорятунку від можливих депресій
- Гумор. Ваш надійний щит від кортизолу. Не обмежуйте себе у цьому. І не соромтесь щирого бажання пожартувати. Саме зараз це життєво необхідно робити.
- Обійми. Ту навряд треба щось пояснювати. Ендорфінове смузі вам дуже на користь у ці часи.
- «Я люблю тебе» — говоріть ці слова якомога частіше своїм близьким і дорогим людям. Вони неймовірно додають сил та множать енергію любові.
- Не очікуйте закінчення війни. Мається на увазі не перебувайте постійно в цьому стані, адже так ви щодня розчаровуєтесь, розхитуєте свою психіку та занепадаєте духом. Натомість просто щиро вірте у ЗСУ, свою країну, свій народ та перемогу. Вірте і живіть своїм щоденним життям. Це триматиме вас у спокої та тонусі. Адже ви — частинка великої нації, дуже важлива частинка, де б не були і що б не робили!
