Хто не знає Тараса Григоровича? Його знають ніби-то всі, але знають не надто добре. Офіційний мінімум інформації про головного українського поета і справді мінімальний – кріпак, письменник, критикував царизм та Росію. Ось і все, що згадає про Шевченка будь-який випуск середньої школи. Але життя поета цим зовсім не обмежувалося, воно було коротким, але буремним і творчим. Отже, що усім варто знати про Тараса Григоровича?
Він отримував загальну освіту всього два роки. За цей час Шевченко встиг закінчити церковно-приходську школу і більше за парту не повертався. При цьому він без упину читав, вільно говорив польською та французською, а друзі вважали його людиною енциклопедичних знань.
У дитинстві він втік з дому. Але не просто побешкетувати, а з оригінальною метою – хотів дійти до «одного з залізних стовпів, на яких тримається небо». На щастя, малого фантазера зустріли чумаки та привезли назад додому.
Як відомо, Шевченко був кріпаком. Для того, щоб викупити його з рабства, відомий російський художник Карл Брюллов написав портрет також відомого поєта Василя Жуковського та продав його на аукціоні, в якому брав участь сам цар. Отриманих коштів вистачило на придбання вольної для Шевченка.
Незважаючи на те, що з підручників літератури ми запам’ятали Шевченка серйозним та трагічним, у житті він був широко відомий прекрасним почуттям гумору, вмінням бути душею будь-якої компанії та талантом організовувати бучні вечірки. Любив молодий Тарас і алкоголь, але навіть під його впливом лишався собою – веселим та творчим.
Молодий Шевченко дуже цікавився модою та, проживаючи у Петербурзі (столиці моди того часу), вдягався як справжній денді. Зберігся його лист, де він детально описує плащ-макінтош, який планує замовити найближчим часом. Він також жалівся друзям, що витрачає на одяг забагато грошей.
Шевченко писав не лише вірші і не лише українською. У нього є і проза (зокрема, роман “Назар Стодоля”) та декілька повістей російською мовою. За життя автора вони ні разу не були опубліковані, прославився Тарас саме як поет.
Сам Шевченко у першу чергу вважав себе художником, а не літератором. До сьогодні збереглися 835 його художніх робіт. Це і картини маслом, і офорти, і гравюри на дереві та металі. Він прекрасно володів різноманітними техніками малювання: олією, тушшю, олівцем, сепією, аквареллю та іншими. При цьому, йому не дуже подобалися великі за розмірами зображеннями, він надавав перевагу середньому та маленькому форматам.
Сфокусуватися на літературі Шевченкові допомогло заслання в Оренбург. Одною з його умов була заборона на творчу діяльність. Приховувати малювання було би складно, тому Тарас став приділяти більше уваги літературі. Саме в Оренбурзі написана більшість його повістей.
Незважаючи на те, що поєт так і не одружився, і не залишив по собі дітей, у його житті було щонайменше дві сильні закоханості. Перша – Оксана Коваленко – була дочкою його сусідів. Батьки молодої пари схвалювали їх можливий шлюб, але Тарас обрав мрію вчитися малювати. Проте Оксану він згадував все життя. Уже в Санкт-Петербурзі він познайомився зі служницею з України Лукерією Полусмак. Тут доля повторилася навпаки – Лукерія хотіла жити лише вдома в селі, тому залишила Тараса у столиці Росії. Вона війшла заміж, але вже після смерті чоловіка часто навідувала могилу Шевченка.
Майже всі українці знають про могилу Шевченка на Чернечій горі біля Канева. Але мало хто знає, що поєта ховали двічі. Через те, що помер він у Санкт-Петербурзі, а питання з дозволом на поховання в Україні та транспортування не вдалося вирішити швидко, перший раз Тараса Григоровича було поховано на Смоленському кладовищі. І ця могила також досі збережена.